Овес посівний (Avena sativa L.) відноситься до групи зернофуражних культур. Його використовують в кормових і харчових цілях. Цінність вівса і продуктів його переробки пов’язана з особливостями біохімічного складу зерна.

Основна страва з вівса – вівсянка, яку їдять у всьому світі.

Також овес – це дуже корисний і незамінний корм для коней.

Білка в зерні вівса міститься 10 – 15%, він збалансований за амінокислотним складом, на 95 – 96% засвоюється організмом. Жирів, в порівнянні з іншими злаками, міститься в 2 – 3 рази більше (3 – 11%), вони відрізняються високою перетравність і засвоюваність, більш стійкі до окислення. Вуглеводи представлені у вигляді крохмалю (40%), цукру (1,6 – 2,5%), клітковини (8,0 – 10,0%).

Крім цього, його зерно багате органічними сполуками заліза, кальцію, марганцю, міді, фтору, молібдену і іншими мікроелементами. У вівсі міститься вітамін Е, вітаміни групи В, РР, нікотинова кислота. У харчовій промисловості з нього готують вівсяну крупу, вівсяні пластівці ( «геркулес»), борошно, толокно, широко використовувані в дієтичному і дитячому харчуванні. Вівсяну муку додають до пшеничного при виготовленні галет і печива. Зерно вівса – прекрасний концентрований корм для коней, свійської птиці та молодняка крупно-рогатої худоби.

Вирощування вівса як зернової культури почалося близько 2500 років до нашої ери. Точне місце окультурювання невідоме, але в основному археологи вважають, що це сталося у Східній Європі. За часів бронзової доби, коли коні вперше почали використовуватись як тяглова сила, овес почав широко культивуватись в північній та східній Європі, але в той же час його посіви були практично відсутні в регіоні Середземномор’я. Як раніше, так і тепер близько 95% вівса вирощується для годівлі тварин або як технічна культура, і лише 5% для людського споживання. Зерно вівса має занадто мало клейковини, тому для виготовлення хліба воно ніколи не використовувалось.

Овес — культура помірного клімату, невибаглива до тепла, в Україні поширена більше на Поліссі і в Лісостепу. Насіння починає проростати при температурі 2-3 °C. Сходи в польових умовах можна одержати при 6-7 °C. Оптимальні для одержання сходів і процесу кущення температури — 15-18 °C. Сходи витримують заморозки до мінус 4-5 °C. У фазі цвітіння і молочної стиглості терпить від заморозків мінус 2 °C. Оптимальні температури під час цвітіння і достигання — 20-25 °C.

Овес є найбільш вологолюбним серед хлібних злаків. При проростанні насіння вбирає 60-65% води від власної маси.

Овес засвоює фосфор із важкорозчинних сполук, тому мало вибагливий до родючості ґрунтів. Добре росте на піщаних, суглинкових, глинистих, торфових ґрунтах. Погано росте на засолених ґрунтах. Період достигання зернівок у волоті розтягнутий. Рослина самозапильна, довгого світлового дня. Вегетаційний період — 95-120 днів.

З усіх сортів вівса найціннішими вважаються ті, в яких зерно має біле забарвлення, менш цінними — чорне, найменш цінними (фуражними) — червоне та сіре.

Основне світове виробництво вівса зараз зосереджено у середніх широтах Північної півкулі — в Німеччині, Польщі, Росії, Україні, північному Казахстані, а також в південних районах Канади та в США.

Місце в сівозміні. В усіх зонах овес розміщують після озимих, кукурудзи на силос і зерно, кормових коренеплодів, а на Поліссі, крім того, після гречки й картоплі.

Обробіток грунту. У північних районах Степу після стерньових попередників лущать стерню, а в кінці вересня — на початку жовтня орють на глибину 20-22 см. Кращі результати одержують, якщо перед оранкою грунт розпушують плоскорізними знаряддями.

У Лісостепу, на Поліссі та в передгірних і гірських районах Карпат після стерньових попередників основний обробіток складається із різноглибинного розпушування грунту дисковими чи плоскорізними знаряддями та зяблевої оранки.

В усіх зонах навесні грунт боронують, культивують та вирівнюють поверхню, щоб забезпечити рівномірне загортання насіння.

Удобрення. Овес підвищує урожай зерна як від безпосереднього внесення добрив, так і від їх післядії. Залежно від грунтів і попередника восени під зяблеву оранку вносять N40-60P30-60K30-90. При недостатній кількості складні добрива амофос, нітрофос, діамофос, нітрофоски застосовують у рядки при сівбі. Ці добрива, внесені у рядки в нормах по фосфору 10 кг/га, підвищують на неудобрених полях урожай вівса на 3-4 ц/га або більше на 1-2 ц/га, ніж суперфосфат у такій же нормі.

Сівба. Сіють у перші дні весняних польових робіт. У південному Степу норма висіву становить 4-4,5 млн./га, У північному і центральному — 4,5-5, в Лісостепу — 5-6, на Поліссі — 4-6, а в передгірних і гірських районах Карпат— 5-6,5, млн./га схожих насінин. Спосіб сівби звичайний рядковий. Глибина загортання насіння на важких глинистих грунтах 3-4 см, на легких піщаних — 5-6, а в південних районах за посушливої погоди 6-7 см.

Догляд за посівами складається, насамперед, з післяпосівного боронування легкими боронами слідом за сівалкою. При утворенні ґрунтової кірки до з`явлення сходів її руйнують легкими боронами, ротаційними мотиками або ребристими котками. Ротаційні мотики можна застосовувати і після сходів до кущіння. Не слід боронувати, якщо грунт зволожений, посіви розміщені на легких грунтах, при підсіві багаторічних трав та мілкому загортанні насіння.

Збирання врожаю. У вівса дуже нерівномірно достигає зерно в межах волоті — спочатку у верхній частині, потім у середній і нижній. В зв`язку з цим його краще збирати двофазним способом. Скошувати у валки починають, коли зерно у верхній частині волоті досягне повної стиглості, а в середній — воскової.